Дмитрівська територіальна громада

Навіть у такі важкі дні ми не маємо забувати про високе поетичне слово, здатне проникати в таємниці людської душі. Юні поетичні таланти Дмитрівського та Шпитьківського академічних ліцеїв роблять свої перші «проби пера» патріотичного спрямування, публікуємо  їх авторські вірші (без редагування).

Нехай слова нашої молоді знаходять дорогу до сердець читачів, торкаються їхньої душі та роблять нас сильнішими, а світ кращим! Бажаємо, щоб муза ніколи не покидала їх, адже вірші додають нам впевненості у Перемогу!

До і після

Життя «до» і «після» ми поділили.

До – ми жили, раділи, любили.

Після – боремось, перемагаєм,

Іноді плачем, когось ми втрачаєм.

До – ми просто любили свою Україну,

А після – героями справжніми за неї гинем!

До – ми носили прості вишиванки,

А після – і кров, і земля, і кайданки.

До – це прогулянки в лісі, у парку.

Після – це міни, розтяжки! Не варто!

Тут не ходи! Там не ступай!

Увага! Сирена! Швидше тікай!

До – ми знали мирні слова.

Після – шахід, укриття, БпЛА…

Пам’ятаємо «до» і знаємо «після».

А далі  хай прийде світло в обійстя,

І прийде до нас мирна весна.

Та швидше б уже настала вона!

Дмитро ГАЛЬЧУК

 

От повернути б час назад

От повернути б час назад,

Де нас чекали тільки мирні будні,

Де сумували б люди просто так,

І кожен мріяв про своє майбутнє.

Боже, як хочеться вернутись у той час,

Де тільки мир і спокій, більшого не треба.

Я лиш прошу, не забирай близьких у нас,

Бо вже і так багато янголів утебе...

Шатайло Катерина

 

Лютує війна

У серці темрява,  лютує війна,

Крики і стогони лунають від болю.

Там діти голодні, там сльози і відчай,

Холод і безнадія, як вічний полюс.

Там небо сльозами обірвало степ,

Там зорі просвітлюють темряву ночі.

Надія на мир далеко -  як сон,

А кров безжально віддзеркалює в очі.

Згасли усмішки, зникла радість давно,

Лиш гірка туга і печаль у серці.

Вітри війни скорботу несуть,

І життя ховається десь у темінь.

Та у душах людських, навіть у цій безодні,

Живе надія на мир і  щастя.

Нехай же мрії солов'єм линуть,

І країні нашій відродитися вдасться.

Гранат Іван

 

Хотіли жити вільно, без війни...

Хотіли жити вільно, без війни...

«Брати» ж вкраїнців зараз убивають.

Чи мало лісу їм, чи мало їм землі?

Вони, мабуть, самі цього не знають.

Придумав хтось бездушний казку їм,

А вони вірять і кричать: «Вбивай вкраїнців!»

Та хай самі горять в пекельному вогні,

Вони ще гірші, ніж якісь чужинці.

Але ми сильні, все переживем,

Сльозами вмиємось у цю страшну годину,

Всі встанемо на захист наш грудьми

І відбудуєм неньку Україну!

Баглаєв Кирил

 

Миру хочу я

Миру хочу я і моя земля,

Хочу чисте небо, хочу тихий день,

Хочу мирне небо, і щасливий день,

Хочу щоб ракети не літали скрізь,

 Хочу землю неньку, чисту і без сліз.

Ільченко Софія

 

Ми люди, так хотіли миру

Я наче востаннє дивилася у небо,

В якому не було біди, і не було ракет

В якому весело літала мрія,

І сніг, кружляючи, летів до ніг.

Ми-люди так хотіли миру.

Ми не хотіли бачити вогонь

та цю нечисту силу,

яка наразі нищить наш народ,

яка наразі нищить Україну.

Тікайте геть із нашої землі!

Тікайте, щоб не повертались знову!

Тікайте з усіх сил додому!

Ми не чекали вас, й чекать не будем.

За те, що ви накоїли в країні,

про вас писати будем.

Та знищать вас же звісно, а не нас.

Всі ваші дії вам повернуться назад!

Софія Кочерешко

 

ВІЙНА

Минув вже рік,

А сльози на очах лишились!

Неспокій, страх, агресія і біль.

Проживши рік страшенним днем,

Який так довго лине

Забравши багатьох

Не просто так,

Проливши свою патріоцьку кров

За майбутнє рідних,

Майбутнє рідної держави.

Не просто бути сильним!

Українцям це не в страх!

Нас не зламати!

Не лишити рідної Землі!

Незламного народу!

Й Української мови!

Не розуміють нелюди

Прийшовши намагавшись відібрати...

НАЙДОРОЖЧЕ! Батьківщину!

 Я обіцяю! Я не здамся!

Я буду до останнього терпіти!

Але не зраджу я тебе! Ти чуєш?

Мила моя, Батьківщино!

Галат Анастасія