Дмитрівська територіальна громада

Повномасштабна війна росії проти України спричинила різке збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО), які були змушені будувати своє життя на новому місці. Дмитрівська громада є саме таким місцем для 907 ВПО.

Тарас Дідич, Дмитрівський сільський голова – ініціатор створення місць компактного поселення ВПО. Плідна співпраця з урядом Польщі – результат отримання безкоштовних модулів. Навесні 2023 року в селах Дмитрівка, Бузова змонтували два модульних містечка. Сьогодні в них проживає 134 ВПО, з них 60 жінок, 48 чоловіків, 28 дітей. Тимчасове житло, укомплектоване необхідною технікою, меблями, речами першої необхідності, забезпечене потужними генераторами. Створені максимально комфортні умови для мешканців.

Модульне містечко в селі Дмитрівка налічує 87 ВПО, з них 40 жінок, 24 чоловіків, 23 дітей. У селі Бузова 47 ВПО, з них 20 жінок, 22 чоловіків, 5 дітей. Дмитрівська громада прихистила переселенців з Донецької, Луганської, Сумської, Херсонської, Запорізької областей.

Завдяки сільському голові Тарасу Дідичу, який постійно працює з благодійними фондами, вдалося забезпечити мешканців модульних містечок гуманітарною допомогою. Тарас Тарасович висловлює щиру подяку благодійникам, які допомагають:

• Міжурядова організація Агентства ООН у справах біженців в Україні;
• Німецьке товариство «Санкт Августин та друзі допомагають» з міста (Sankt Augustin); 
• Таврійський фонд «Dity.help» – здійснив візит до села Дмитрівка для надання гуманітарної допомоги дітям;
• БФ «Восток SOS»;
• БФ «Рокада»;
• «Червоний Хрест”;
• БФ «Карітас»;
• БФ “Право на захист”, Французька гуманітарна організація ACTED – допомогу в отриманні грошових виплат;
• МОМ, ПРООН – надали гуманітарну допомогу;
• Меморандум про співпрацю з Благодійною організацією «Благодійний фонд «З Руки в Руку»».

Більшість ВПО адаптувалися на новому місці. Двадцять з них уже працевлаштовані на підприємствах, в торговельних, медичних, освітніх закладах нашої громади. Деякі знайшли роботу в Києві. Радує те, що люди хочуть працювати й допомагати у відновленні Дмитрівської громади. Кожен з них пережив свою особисту психологічну травму, їхні розповіді вражають.

Ніна Дяченко 19 років на пенсії, проживала в Мар’янці Донецької області. Для неї війна розпочалася 11 липня 2014 року, під час АТО на Донбасі. Вже тоді росіяни обстрілювали градами мирних жителів, жінка ледь встигла винести документи з будинку, який огорнуло полум’я і виїхати до міста Курахове. З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Ніна Борисівна евакуювалася,  у  травні 2022 року отримала статус ВПО, а 25 лютого 2023 року переїхала жити в модульне містечко села Дмитрівка. Пані Ніна передає найщиріші слова подяки Тарасу Дідичу, Дмитрівському сільському голові, за турботу та оперативне вирішення всіх питань, пов’язаних з життям ВПО. Пенсіонерка за віком, але не по духу, не сидить вдома, щодня ходить до волонтерського центру плести сітки для ЗСУ. Каже, що відпочивати буде після перемоги, а зараз ніколи – багато роботи.

Олександр і Лариса Жеріль - подружжя пенсіонерів із міста Золоте, що на Луганщині. Їхні розповіді зачіпають за живе, ніби й сам відчуваєш біль, який вразив душі цих людей. Дивлячись на Ларису, неможливо повірити в те, що ця тендітна жінка, віддала 34 роки свого життя, працюючи на шахті. Машиністка конвеєрних установок видавала «на гора» вугілля, яке добував у забоях її чоловік. Ця міцна, дружна сім’я змушена була виїжджати під обстрілами. Їх будинок був зруйнований влученням боєприпасів у 2018 році.  Дякуючи місцевим волонтерам, вони залишились живі, оселилися у родичів у селі Мила. Але під час бойових дій, 23 березня 2022 року, в їхній будинок прилетів снаряд. Ковтаючи скупі, чоловічі сльози Олександр розповів про свого товариша Володимира Горновича, якому вдалося врятувати шістьох людей, яких він вивіз власним автомобілем, під обстрілами, коли у селі Мила вже стояли російські танки. Згодом Володимир загинув, захищаючи рідну землю у боях під Бахмутом. Здавалося б, що жодна людина не зможе витримати стільки випробувань, які випали на долю сім’ї Жеріль, але вони витримали і зараз Олександр з Ларисою працюють у місті Києві.

Ольга Терейковська з села Антонівка Херсонської області у серпні 2023 року переїхала до села Капітанівка, винаймала житло. У березні 2024 року зареєструвалася ВПО і заселилася у модельне містечко села Дмитрівка. Працює прибиральницею на АЗС у селі Стоянка. Дуже рада, що опинилася саме у Дмитрівській громаді.

Андрій Добрянський з села Стрілкове Генічеського району. 22 лютого 2022 року разом з родиною виїхав до мами у село Василівка Баштанського району Миколаївської області. У березні 2022 року російські війська окупували це село, їм довелося евакуюватися до Волинської області. Згодом родина виїхала до Німеччини. Андрій переїхав у Дмитрівку в модульне містечко. Він за професією вчитель історії й географії з 13-річним педагогічним стажем. Влаштувався працювати педагогом-організатором у Дмитрівський академічний ліцей «Песпектива». У цьому ж ліцеї працює вчителем початкових класів Кучер Аліна, ВПО з села Ювілейне Херсонської області. Олена Хорунжа теж ВПО з міста Харкова, працює вчителем англійської мови у Бузівському академічному ліцеї. Педколективи радушно і тепло прийняли нових колег, а діти з радістю зустріли своїх вчителів.

Жителі модульного містечка  відмічають гарне ставлення до них з боку місцевих мешканців та сільського голови, який завжди йде їм назустріч, допомагає та комунікує. Для Тараса Дідича головним є те, щоб ВПО осіли в нашій громаді. Адже нам потрібні фахівці, люди, які мають знання і можуть підсилити економічне зростання Дмитрівської громади.