Дмитрівська територіальна громада

Минає 40 скорботних днів, як пішов у Вічність Тарас Дідич — Дмитрівський сільський голова.

Сорок днів спогадів, болю і невимовного жалю...

Пригадуючи той роковий день - 28 серпня 2026 року, неможливо було уявити, що він стане останнім. Ранок розпочався з серпневої конференції працівників освіти Дмитрівської територіальної громади. Тарас Тарасович був у піднесеному настрої, урочисто відкривав захід, вітав освітян, говорив про новації, реформи НУШ (Нової української школи), розвиток старшої профільної та дошкільної освіти, модернізацію закладів громади.

Актова зала Бузівського академічного ліцею була заповнена вчителями, вихователями та гостями, які готувалися до нового навчального року. Точилися панельні дискусії, на яких він був основним спікером — натхненним, переконливим, сповненим планів на майбутнє...

Але клята війна внесла свої безжальні корективи, перекреслила найкращі задуми і сподівання. Тарас Дідич увечері поїхав у саме пекло, щоб організувати допомогу людям у селі Мила — і героїчно загинув.

Сьогодні рідні, близькі та жителі сіл громади прийдуть до храмів на богослужіння, щоб помолитися за упокій душі Тараса Тарасовича. Зберуться біля його могили, щоб вшанувати пам'ять світлої, чесної, порядної людини — очільника, який 32 роки присвятив служінню Дмитрівській громаді.

Для рідних Він назавжди залишиться люблячим чоловіком, батьком, дідусем, а для інших — вірним другом і наставником, до якого, як до батька, йшли за мудрою порадою, за підтримкою, за твердим словом, яке зцілювало й дарувало впевненість у завтрашній день, в нашу Перемогу.

В найтяжчі моменти для громади він залишався надійною опорою. Радість і горе ділив з людьми, пропускаючи кожну людську долю через себе.

Помолімося, друзі, щоб душа спочилого Тараса Тарасовича Дідича знайшла свій спокій у Царстві Небеснім, де немає болю, немає тривог, лише мир і любов.

У серцях тих, хто любив і поважав Тараса Дідича — порожнеча. Іноді здається, що Він просто десь поруч — у спогадах, у знайомих фразах, у дрібницях, які постійно нагадують про нього.

Час не стирає пам’ять. Він лише вчить жити з нею.

Вічна і світла пам'ять Тарасу Тарасовичу!